Гра – то свобода

Усе життя – лиш гра.

І то тільки здається, що отримана професія, набутий досвід, факт батьківства наділяють нас повноваженням серйозності і стриманості. Бо ж насправді – чи то на роботі, чи то на батьківських зборах, – ми виконуємо певні ролі. Власне, граємо. Граємо, що реалізувати себе через певні емоції, почуття, певною мірою – через пізнання. Так само, коли скролимо якусь дріб’язкову гру у смартфоні або проживаємо баталії комп’ютерної гри. Правда, доросла людина дещо соромиться визнавати цю свою “слабкість” на людях, лише з “обраними” може говорити про свої успіхи в таких іграх – авжеж, це ж витрачений дурно час і все таке, а люди ж ми серйозні і нам не до дурниць. Проте, чим більше відчуваємо нудьгу, тим більше прагнемо гри.

Гра приховала від нас свободу. Тоді, коли ми так прагнули стати дорослими. Свободу радості, свободу творчості, свободу мислити, свободу відкриття, свободу дивуватися. Свободу бути щирими із самим собою в усьому.

Залишити відповідь